Виїзд

Автобус везе «Вовків» до Гранітної Затоки: озера, сосни й небо кольору мокрого бетону. Розі в’яже щось синє й безформне, Джейс у величезному светрі з оленями ділиться батончиком. Лукас простягає кришку від термоса з імбирним чаєм і питає, чи взяла вона теплі шкарпетки. Питає, звісно, «як капітан».

Мія цієї дороги майже не помічає. Три дні вона прокидається й першим ділом гортає новини. Хтось дав їй зрозуміти, що знає про неї більше, ніж мав би, і тепер мовчить. А людина, яка знає й мовчить, чогось чекає. Якщо правда вийде назовні, звільнення буде найменшим із лих: батькове ім’я знову опиниться в заголовках. Разом із її власним.

Увечері сніг іде стіною, і ніч доводиться перечікувати в придорожньому мотелі «Північна зірка» з неоновою вивіскою, в якої не горить один промінь. На парковці, по вікна в снігу, вже стоїть інший автобус. Червоно-помаранчевий, з акулячим плавником на борту. Дві команди, один тісний хол, вечеря з автомата і двоє капітанів за одним столом.