Чужим іменем

У кузні Арденів на краю ковадла лежить записка сестри, притиснута кліщами. У двері б’ють тричі, як б’ють люди, що мають на це право: Ліру внесено до Набору, корабель відпливає із заходом сонця. Якщо на трап не стане ніхто, борг за кузню повернеться, а батька чекає каторга. Кіра бере ножиці для листового металу. З темної води в діжці на неї дивиться сестра, і першою відвертається вона сама.

На старому чорному кораблі, що пахне смолою й страхом, її вже знають: донька коваля, та сама Ліра, що палить свічки поглядом. Балакуча Мейв і мовчазний велетень Брам приймають її до свого гурту, рудий Тео робить дивну паузу перед її іменем, а курсант у чорному мундирі надто уважно дивиться на її обпечені пальці. Попереду острів, де повітря віддає сіркою, і слова Командора: на світанку Обряд Попелу.